У КНРЦ "Гайок" успішно вивчаються та впроваджуються в практику роботи  наступні інноваційні технології:

  • інформаційно-комунікативна;
  • особистісно-орієнтована;
  • проектна технологія;
  • оздоровчі технології;
  • кінезіологія;
  • арттерапія:
    • фольклорна арт-терапія
    • кольоротерапія,
    • казкотерапія,
    • музикотерапія,
    • пісочна терапія,
    • танцювальна рухова терапія,
    • сміхотерапія,
    • лялькотерапія

АРТЕРАПіЯ

 

Методика фольклорної арт-терапії

 за Л. Д. Назаровою

 

Цікаві підходи у розробленні форм і методів фольклорного арт-терапевтичного впливу знаходимо у книзі Л.Д. Назарової «Фольклорна арт-терапія» . Вона вважає, що існує система, яка дозволяє гармонізувати стосунки людської особистості з оточуючим світом, причому спирається вона не на розум, а на сприйняття душі. Такою системою може бути названий традиційний пісенний фольклор. Л.Д. Назарова вважає важливим те, що етноісторичний процес, етнопсихологічні дані конкретного народу створюють такі умови, за яких фольклор постійно демонструє єдність музичної, вокальної, танцювально-рухової, образотворчої та драматичної складових. Також вона вважає, що за допомогою фольклору можна сприяти розвитку комунікативної сфери, корекції небажаних рис особистості, за його допомогою можна зняти стрес, подолати невпевненість у собі.

Л. Д. Назаровій  належить ідея використання пісенного фольклору як арт-терапевтичного компоненту освіти. Вона проводить майстер-класи з використанням багатьох «ди­тячих» вправ на заняттях з дорослими людьми (спостерігаємо аналогію з заняттями казкотерапією у Т. Д. Зинкевич-Евстигнеєвій), зауважуючи при цьому, що фактично арт-терапія задіює праву півкулю кори головного мозку та впливає саме на «дитину у складі нашої особистості» (Є. Берн).

Вважає фольклор суттєвим досвідом людства на рівні філо­софсько-космічного розуміння сутності та призначення людської душі. «Поєднуючи у собі три іпостасі — навчання, виховання та психотерапію,… фольклор звертається до тих, прихованих від свідомості глибин, торкання до яких може дати відповіді на бага­то питань нашого існування».

На основі усіх елементів фольклору — музики, вокалу, танцю, драми та текстів пісень, кольорів та малюнків костюму, виділяє елементи психокорекційної роботи, а також роботи по самопізнанню та розвитку особистісних якостей дитини.

Підтримує інтегративний підхід в арт-терапії, підкреслює при цьому, що вже сама сутність фольклору представлена внутрі­шньою єдністю.

Виділяє такі напрями арт-терапевтичної роботи з використан­ням пісенного фольклору: діагностика, розвиток комунікативної сфери (підтримка у групі),корекція небажаних рис особистості, дихальна практика та здоров’я, лікування звуком та вокалом, емоційні скиди, танцювальна рухова терапія, тілесна терапія, драмотерапія,  кольоротерапія, , костюмотерапія, лікування пізнанням таємниці.

 

Кольоротерапія

 

Людину все життя оточують кольори. Часто вони впливають на наш настрій, самопочуття. Діти дуже чутливі до кольорів. Ще в утробі матері немовля позитивно сприймає червоно-рожеве оточення, в якому перебуває. А споглядання кольорів веселки сприяє вбиранню енергії Сонця, гармонізації почуттів та думок. Запропонуйте дітям обрати кольорову картку, яка їм подобається найбільше, а потім визначте, чи відповідають їхні почуття обраному кольору.

Діти віком від 1 року незалежно від національності і місця проживання надають перевагу однаковим кольорам – червоному, жовтому, помаранчевому. Менш популярні у них синій, зелений, фіолетовий.

Ставлення до кольорів проявляється в малюнках малят. Дослідження В. Мухіної показали, що діти найчастіше обирають кольори з характеристикою „яскравий”, „чистий”, „світлий”. До похмурих, холодних, темних відтінків дошкільнята вдаються тоді, коли дорослі пропонують їм намалювати щось неприємне. „Чорне, брудне, негарне”, – кажуть вони. Тож, як бачимо, при виборі кольорів діти більше спираються не на предметні асоціації, а на враження.

Яскраві кольори радують, приваблюють дошкільнят. Вони не дратують, а навпаки, заспокоюють їх, дають можливість почуватися комфортно. Здавна відомо, що колір може навіть лікувати. На цьому явищі базується такий оздоровчий напрямок, як кольоротерапія.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

Зелений колір – помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему.

Червоний колір – ніби випромінює тепло, активізує сили організму та навіть лікує застуду. Цей колір стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування.

Жовтий – колір радості та оптимізму. Сприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитися на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій.

Оранжевий колір – корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит.

Блакитний колір – знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск.

Синій колір – ефективний у боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі.

Фіолетовий і бузковий – за характером впливу подібні до синього та блакитний. Це кольори благородства. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому і бузковому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Те, які кольори ми обираємо, а яких уникаємо, з якими асоціюємо певні почуття, емоції, характеризує нас самих. Колір має хвильову енергетичну природу, а отже, ми його відчуваємо найчастіше навіть несвідомо. Нерідко сліпі люди, відчуття яких більш загострені, здатні розрізняти кольори на дотик. На наш мозок щоденно впливають енергії різних кольорів. Від кольору стін кімнати, наприклад, може залежати настрій, апетит, зосередженість, натхнення чи небажання перебувати в цьому приміщенні. Те саме можна сказати і про колірну гаму нашого одягу та одягу людей, які нас оточують.

У „Вченні про колір” Й. Гете писав: „Колір – це продукт світла, що викликає емоції”. Коли ми кажемо „почорнів від горя”, „почервонів від гніву”, „позеленів від злості”, „посірів від страху”, то не сприймаємо ці вислови буквально, а інтуїтивно пов’язуємо емоційні переживання людини зі здатністю виразити їх кольором.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе.

Учені також встановили взаємозв’язок між кольором та групою крові. Людям з 1 групою найбільше підходять червоні та оранжеві відтінки. Для нормалізації життєвих процесів тих, у кого 2 група крові, рекомендуються голубий і зелений тони, які особливо добре впливають на тіло та розумові здібності. Люди з 3 групою мають ширший вибір: червоний, оранжевий кольори стимулюють процеси їхньої життєдіяльності, підвищують розумову активність: голубий і зелений – заспокоюють нервову систему, а фіолетовий сприяє підняттю настрою. Людям з 4 групою крові (що схожі за своїми енергетичними характеристиками з 2 групою) треба якомога частіше споглядати голубе і зелене.

У практичній роботі з дошкільниками умовно можна виділити три рівні використання кольоротерапії:

1) організаційні можливості кольору (система освітлення та колірне оформлення інтер’єрів приміщень дитячого будинку);

2) педагогічні можливості кольору (навчання, розвиток, виховання);

3) реабілітаційні можливості кольору (оздоровлення, лікування, психологічний колорит).

Виходячи зі сказаного, рекомендується проводити з дошкільниками таку роботу з кольоротерапії:

Вправи на релаксацію („Зелений ліс”, „Зоряне дихання” тощо).

Графічні вправи „Хвилинки-кольоринки” з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хвилин діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції. Міні-заняття з кольоротерапії рекомендовано проводити вже з раннього віку.

ПІСОЧНА ТЕРАПІЯ

 

Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Пісок „поглинає” негативну енергію, „очищає” енергетику людини, стабілізує її емоційний стан.

Перші знайомства малюків відбуваються у пісочниці. Заняття та ігри з піском підносять настрій, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. У процесі ігор з піском діти стають більш упевненими та здатними долати труднощі; у них розвиваються тактильно-кінестетична чутливість і дрібна моторика рук.

Роботу з піском доцільно починати з ігор на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та дрібної моторики рук. Тактильно-кінестетичні відчуття – це відчуття, які ми отримуємо через рецептори на шкірі. Вони тісно пов’язані з розумовими операціями, з їх допомогою ми пізнаємо світ.

Запропонуймо малюкам зробити на піску відбитки кисті руки внутрішнім і зовнішнім боком. Нехай діти затримають руки на піску, злегка притиснувши їх і прислухаються до своїх відчуттів. Дорослий розпочинає цю гру, розповідаючи про свої відчуття: „Мені приємно. Я відчуваю прохолоду піску. Коли я ворушу руками, мої пальці й долоні відчувають кожну піщинку. А що відчуваєте ви?”. Діти по черзі діляться своїми відчуттями та враженнями.

Можна запропонувати дошкільнятам:

  • „походити” долоньками по піску, залишаючи свої сліди;
  • виконати долоньками і ребром долоньок зигзагоподібні та колові рухи;
  • складеними пальцями зобразити на піску сліди загадкових, казкових птахів, тварин;
  • створити відбитками долонь, кулачків різноманітні малюнки (квіти, дерева, травичка, сонечко, дощ).

ТАНЦЮВАЛЬНА РУХОВА ТЕРАПІЯ

 

Танець – один з видів рухової терапії, який, зокрема, дає дитині також можливість самовиражатися, само реалізовуватися, передавати свої емоції та почуття.

Використання музичних творів поглиблює емоційне сприйняття, вивільнює почуття, що дістає своє вираження в русі, а це в свою чергу, сприяє особистісному розвитку та самореалізації, кращому розумінню власного „Я”.

Виразні рухи людини – обов’язковий компонент емоцій. Немає такої емоції або переживання, які б не передавалися в рухах, і не лише в міміці, а й у жестах рук, рухах ніг, голови, тулуба, напруженні або розслабленні мускулатури, характері й темпі дихання тощо. Через виразні рухи людина може усвідомити свій внутрішній стан, а також повідомити іншого про свої переживання, наміри, сподівання.

Через танець можна виразити все, навіть те, що неможливо висловити словами. Він дає дитині змогу краще усвідомити можливості власного тіла, не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров’я, а є ще й улюбленою розвагою. Педагог, спостерігаючи за групою під час танцю, оцінює сильні і слабкі сторони репертуару рухів учасників, після чого визначає, які з них змінити або вдосконалити.

 

СМІХОТЕРАПІЯ

 

У народі кажуть: „Сміх – це здоров’я”. Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, сприяє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м’язи обличчя та тіла людини.

Наука про сміх – гіотологія – стверджує, що сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцентував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Лев Толстой зазначав, що сміх породжує бадьорість, а Максим Горький вважав, що „розумний сміх – чудовий збудник енергії”. Сьогодні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Виявляється сміх буває різним: веселим і отруйним, радісним і сумним, розумними і недоречним, іронічним і щирим, цинічним і сором’язливим. І не кожен сміх позитивно впливає на наше здоров’я.

Окрім того, сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння „хі-хі”, „хо-хо”, „ха-ха” дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла – віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний прогулянці по лісу чи кисневому коктейлю. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Якщо вам бракує часу на повноцінний відпочинок, застосуйте сміхотерапію. Адже сміх знімає напруження з 80 груп м’язів, задіює практично всі м’язи обличчя, при цьому підвищується їхній тонус, а це поліпшує зовнішній вигляд.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо-виховний процес „хвилинки-смішинки”, розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

 

КАЗКОТЕРАПІЯ

Поміж гори і долиничерез тихі води,

На край світу тя поведуть мерехтливі зорі,

Сонце в небі прокладе стежку веселкову,

А росою місяць змиє дрімоту ранкову,

Вітер радісно зустріне з дальніх країв    пташку,

І прошелестить на вушко Українську казку.

 

Казкові фольклорні сюжети – своєрідні матриці, що відображають головні душевні та суспільні конфлікти людей. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам мрії про нездоланність Добра і Правди, про щасливе життя. У них гармонійно поєднуються реальне і фантастичне. У процесі роботи над казкою у дітей розвивається творчість, уява, позитивні емоції, що має величезний вплив на формування духовно здорової, компетентної особистості.

Цілющі” властивості казки покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії – казкотерапії.

Казкотерапія спонукає шукати відображення казкових подій у поведінці людей, проблемах і способах їх розв’язання у реальному житті.

Діти дуже люблять казки. У казковій формі легше побачити та зрозуміти свої вади й проблеми. Казковому персонажеві простіше придумати вихід із складної ситуації, адже в казці все можливо! До того ж, як відомо, казки завжди добре закінчуються.

Мета казкотерапії – допомогти людині побачити не так реальний світ, як враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою.

Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше – права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров’я.

Отже, тривале психологічне напруження, викликане страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини, а це, у свою чергу, викликає різні розлади, і як наслідок – серйозні хвороби.

Три-чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят. Чотири-шестирічні використовують образи фей, принцес… У дітей шести-семи років герої схожі на них.

Кожне заняття казкотерапією має закінчуватися обговоренням: „Чого навчила казка?”.

Сюжети пропонованих казок, що створюються як психотерапевтичні, обов’язково передбачають можливості для зміни героїв казки в кращий бік, а також ситуації вибору, що потребують від них відповідального рішення. Наприклад, казка може підказати, що неконтрольована агресивність, насильство, егоїзм, байдужість до людей і до себе самого – це погано, і що не дуже добре проводити життя в марності і примхах.

Значення мудрої, доброї казки у вихованні дітей важко переоцінити. Адже це не лише скарбничка мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і творчого потенціалу дитини. Ознайомивши дітей із змістом казки, слід розглянути з ними сюжет, визначити характери персонажів, оцінити їхні вчинки. Варто також запитати, хто з персонажів найбільше сподобався і не сподобався, чому, проаналізувати деякі ситуації, вислови, образи.

Отже, казка розвиває в дітей моральні якості. У словесно-емоційній формі вона ненав’язливо підводить дитину до самостійних висновків: чому саме слід поводитися добре; чому цінуються лише гарні вчинки.

Одним з найулюбленіших різновидів ігрової діяльності є те­атралізовані ігри. Інсценування твору — розповсюджений вид театралізовано-ігрової діяльності дітей дошкільного віку. Ця діяльність посідає особливе місце в їхньому житті, оскільки вона найбільш доступна і відповідає зацікавленням малюків.

Пропонована система вправ з інсценування деяких українських народних казок має сприяти розвиткові дітей старшого до­шкільного віку. Засоби емоційної виразності (інтонація, міміка, жести, характерні рухи, поза, хода) передають не тільки зовнішні риси героїв, але й їхні внутрішні переживання, різні емоційні стани, почуття, ставлення, взаємини між персонажами.

Вправа «Телесик» (різна хода)

Діти вправляються у відтворенні різної ходи позитивних і негативних персонажів казки. Потрібно показати, як іде добрий старий дідусь (Телесиків батько), як — бабуся (мати Телесика), сам Івасик-Телесик, і як повзуть зла та недобра змія, зміючка Оленка, їхні гості-змії.

Вправа «Біля річки»

Діти вправляються у різноманітних імітаційних рухах та відтворенні емоційних станів. Створюється ігрова ситуація: Телесик плаває в човнику — ловить рибку. Потрібно відтворити за допомогою інтонації, міміки, жестів:

  • дії Телесика, які б передавали його турботу про батьків;
  • дії матері — інтонаційно, жестами та мімікою виразити її любов до сина, турботу про нього;
  • як противагу показати поведінку змії, зокрема, як вона підкрадається до Телесика, як гукає його два перших рази і вос­таннє, відобразити діями й інтонацією її підступність, хитрість, огидність.

Вправа «Хто я?»

Діти вправляються у відтворенні рухів і дій, які характеризу­ють персонажів казки «Телесик». Вправа виконується як загадка в руках: один або кілька дітей зображають героїв казки, певну ситуацію, а діти-глядачі визначають, хто це. Виконане завдання аналізується.

Вправа «Коза-Дереза» (різна хода)

Діти вправляються у відтворенні різної ходи людей і тварин. Почергово показати, як іде Дід, Баба, їхні сини, як кожен з них жене Козу на пасовисько, як біжить вередлива Коза; передати характерні рухи Зайчика, ходу вайлуватого Ведмедя, Вовка, Лисиці, своєрідність рухів Рака, протиставляючи при цьому позитивних персонажів негативному — Козі.

Вправа «Заяча хата»

Діти вправляються у різноманітних рухах і відтворенні емо­ційних станів. Вчити передавати емоції персонажів, використо­вуючи відповідну інтонацію, жести, міміку.

Створюється ігрова ситуація: у лісі на галявині стоїть заяча хатка, яку зайняла вередлива Коза-Дереза.

Дітям пропонується передавати радість Кози, яка зайняла чужу хатку, і горе Зайчика (показати, як він сумує і плаче), якого Коза прогнала з його власного будинку. Передати співчуття звірів Заячому горю, відтворити, як вони намагаються до­помогти в біді (не забуваючи при цьому відображати характерні особливості персонажів), як радіє Зайчик, а з ним Рак та інші звірі, перемозі над Козою.

Вправа «Хто я?»

Діти вправляються у відтворенні рухів і дій, які характерні персонажам казки «Коза-Дереза».

Вправа виконується як загадка в рухах аналогічно до вправи «Хто я?» та інсценування за казкою «Телесик».

Вправа «Як звірі хату будували»

Діти вправляються у відтворенні ходи та характерних рухів і дій різних тварин.

Дітям пропонується зобразити позитивних (Вола, Барана, Півня, Качку, Кота, Свиню) та негативних (Лисицю, Ведмедя, Вовка) героїв казки, передати найхарактерніше для цих персонажів.

Вправа «Добрі звірі»

Мета: вчити малят передавати однакові почуття у різних тварин, користуючись засобами емоційної виразності.

Дітям пропонується показати, як звірі виявляють співчуття, жалість, турботу, поступливість, бажання допомогти у тих чи інших ситуаціях казки, як втішаються своєю перемогою над злими, недобрими звірами.

Вправа «Хто я?»

Діти вправляються у відтворенні рухів і дій, які характерні персонажам казки «Як звірі хату будували».

Вправа виконується як загадка в руках аналогічно до попередніх інсценувань. Потім діти самостійно аналізують виконане завдання з однолітками.